Шлях до того, щоб стати Байнеріаном

Привіт всім студентам, байнеріанам, і хто просто випадково натрапив на цю розповідь. Мене звати Аліна, я випускниця літньої академії 2022 на JS треку, і сьогодні я поділюсь з вами своєю історією.

Почнемо з простого - чи знала я з шкільних років, що хочу стати програмістом? Ні. Чи знала я на той момент взагалі ким я бачу себе в майбутньому? Знову ні. Будемо відверті, в 10-11 класі єдине, що мені було потрібно і зрозуміло - це те що я повинна здати екзамени і не розчарувати своїх батьків і бабусю результатами. Щоб додати більше контексту - на той час я була відмінницею протягом 11 років навчання, для якої оцінка 10 - це була незадовільна оцінка. Загалом, можна описати мене як класичний представник виду - “все життя живе з синдромом відмінниці і не замічає цього”.

Страх зробити помилку і показати себе з неідеальної сторони був завжди присутній зі мною в шкільний період, тому під час вибору університету, спеціальності на якій я хотіла б навчатись - все було складно і заплутано. Невідомість завжди лякає, і мій випадок не був виключенням. Звісно, в мене були предмети під час навчання, які були мені до душі більше, ніж інші. Але коли тобі 17, а навколо безліч оточуючих які так і горять бажанням дати тобі пораду і зробити за тебе вибір (і старанно це і роблять) - буває дуже складно прислухатись до свого внутрішнього я, і зрозуміти що хочеться саме тобі. Бабуся хотіла щоб я стала вчителькою, мама - маркетологом ( і, по правді кажучи, гнула цю лінію до останнього ). А я просто хотіла щоб цей весь жах з вибором університету, спеціальності і розставленням пріоритетів закінчився :)

На той момент в мене була присутня ідея, що я ТОЧНО не хочу цілими днями працювати за комп’ютером (so here I am) , хочу багато комунікувати з людьми, мати професію, де я можу проявляти свою творчість та ідеї. З цього всього переліку підліткових думок, ви напевно задаєтесь питанням - на якому моменті все пішло по похилій, і як я все ж обрала для себе таку стежку.

Але насправді, якщо проаналізувати зараз, робота програміста включає в себе майже всі ці критерії (окрім 1, за ноутом я сиджу довго і багато, куди ж без цього). Уявлення про цю професію лише як про технічну - було моєю помилкою.

Одного разу мені сказали, що якщо ти зараз не знаєш в якому напрямку тобі рухатись, то потрібно обирати те що здається для тебе викликом. Те, що здається складним і незрозумілим, що дозволить випробувати власні межі. І звісно, що не потрібно забувати, що вибір який ти зробиш після закінчення школи - не є вибором, який вирішить все твоє подальше життя. Попереду довгий шлях на якому можна буде змінити напрямок, якщо ти відчуєш, що це потрібно.

ⓘ Синдром відмінниці - залежність від схвалення оточення, бажання досягти ідеалу у будь-якій роботі.

Не такий страшний вовк, як його малюють

І так, на вулиці літо 2018 і я несу документи для поступлення на комп’ютерні науки. Що я відчувала в той момент? Мені було лячно не те слово - багато незнайомих облич, безліч нових предметів, нове для мене місто. Здавалось, це був початок зовсім нової сторінки життя, в якій можна було написати все ідеально, без виправлень, з першого разу. Так мені відчувалось принаймні на той момент.

Спойлер - життя в університеті (і не тільки) не рожева вата, помилки були і їх було багато.

Було багато ілюзійних очікувань від навчання, які розбивались вже з перших пар. Наприклад, якщо в школі тобі намагались розжувати все по кілька разів та в помірно повільному темпі, в університеті ніхто нікого не збирався чекати. Ти або встиг занотувати собі основні деталі і вловити суть, або ні. Або коли приходиш на першу лекцію з алгоритмів, і вам кажуть написати вирішення трьох задач на листочку за допомогою любої мови програмування, з якою ви знайомі. Дивлячись на цю ситуацію зараз, я розумію, що в той момент ніхто не очікував від студентів першого курсу на першій парі отримати ідеально написаний код на листочку - лектору було важливо побачити рівень знань кожного і зрозуміти хто як вміє мислити. Але в той момент, це здавалось як mission impossible.

Словом, на першому курсі було дійсно складно. Особливо коли у тебе присутній синдром відмінниці і ти намагаєшся спочатку виконувати навідмінно, боячись зробити помилку. Стараєшся навчатись заради хороших оцінок на усіх предметах без виключень, а потім в якийсь момент розумієш що велика кількість пройденого матеріалу - застаріла, і не має ніякого застосування в реальному житті на даний момент. Або ще гірше, що все, що ти так старанно вчила - не відклалось у тебе в довготривалій пам’яті і з цього всього залишилась лише відмінна оцінка за триместр. Бум!

Як ви вже зрозуміли - основний урок, який я винесла з цього етапу - це те, що навчатись потрібно завжди заради себе і своїх знань, бо лише це має значення та вагу.

Повернемось і до іншої сторони медалі. “Програмування” - не такий страшний вовк, як його малюють :) З часом кожен проект, лабораторна чи домашка здавались не такими складними. Проте тут важливо зазначити, що скоріш мінялось моє сприйняття і відношення до поставлених задач, а не їхня складність. Я розуміла, що я не сама пливу в цьому човні, у мене є друзі, одногрупники, з якими розбиратись в новому матеріалі було набагато комфортніше і продуктивніше. Ми мали змогу пояснювати один одному різні моменти, готуватись разом до контрольних, і цей час насправді пролітав незамітно. Так як ці труднощі переносились гуртом, це й робило студентські часи такими цінними і незабутніми.

BSA Summer 2022 - виклик прийнято

Одна з переваг навчання в університеті - це те, що ти маєш можливість спробувати себе в різних сферах обраної галузі за доволі короткий проміжок часу. Поверхнево, але все ж. Відповідно, є ймовірність натрапити серед цих спроб на щось, що тебе зацікавить. Або ж навпаки - зрозуміти що точно тобі не до душі. В моєму випадку - мене зацікавив JS І якщо бути точним, навіть не сама мова програмування, а можливість реалізовувати самостійно full stack таски від початку до кінця, бачити результати своєї роботи, розуміти що відбувається under the hood.

З часом, коли я почала здобувати більше навичок і цікавитись веб-програмуванням, я захотіла отримати досвід роботи на комерційному проекті. Правда спочатку було незрозуміло, де і як його шукати, коли все, що ти можеш показати у вигляді своїх досягнень - це невеликі студентські пет-проекти та лабораторні. На той момент (і не тільки тоді, зараз теж) мене оточували люди, які прагнули розвиватись, кар’єрно зростати, тому після закінчення третього курсу - більшість моїх одногрупників вже розпочали свої стежки як junior розробники в різних компаніях. І так одна подруга, яка вже мала досвід роботи на комерційному проекті, розказала про наявну вакансію для фронтенд розробника. Хоч мені було цікавіше розвивати себе у ролі фул-стек дева, я вирішила що ця можливість могла б бути непоганим стартом для мене. Так і сталось, я відгукнулась на цю вакансію і приєдналась до команди.

Невелика порада - створюйте собі те оточення, частиною якого ви хочете стати, які розділяють ваші інтереси та цінності, якими ви надихаєтесь.*

Поєднувати навчання на останньому курсі бакалаврату, написання курсової, підготовку до випускних іспитів і фулл-тайм роботу було доволі непростим і цікавим водночас періодом. Аналізуючи зараз, я розумію, що на 4 курсі це все проходила вже зовсім не та першокурсниця з кучею сумнівів і страхів. Це вже була інша я, котра навчилась краще розставляти власні пріоритети, не старалась зробити абсолютно все, не гналась за оцінками 91+. Чим ближче надходив час до закінчення університету, тим частіше я замислювалась про те, що хотіла б спробувати реалізувати себе у ролі фул-стек дева. На своїй першій роботі я відчувала брак можливості реалізувати себе в даному напрямку, тому я намагалась знайти для себе інші можливості для розвитку. Одне з перших що прийшло мені тоді на думку - це була BSA. На той момент, у мене вже були знайомі, які мали змогу пройти академію та приєднатись до компанії. Вони завжди позитивно відгукувались про отриманий досвід і це мене спонукало перейти від бажання до дій. Можна сказати, що це був мій незакритий гештальт протягом кількох років, який я все таки вирішила закрити весною 2022.

Спочатку нічого не передбачувало біди :) Я успішно пройшла етап тестування, хоча не знаю чи мій результат можна було б віднести до успішно, так як тоді прохідний був 65 балів, а я набрала всього лиш 69. Це були доволі змішані емоції, так як ніби з одного боку я пройшла на наступний етап, а з іншого - думки про те, що можливо я недостатньо готова до цієї академії, так як тестувальний бал був доволі низький. Проте я намагалась не опускати руки, а навпаки - сфокусуватись на майбутніх завданнях і продовжити цей шлях далі.

На другому лекційному етапі академії потрібно було виконати три роботи по git/js/nodejs. На той момент це не було для мене чимось новим, і я думала що зможу справитись доволі швидко з поставленими задачами. Як наслідок - відкладала виконання завдань на останній момент, не використовувала всі спроби для автотестів наявних на лмсці, не ставила запитання в чат з менторами.

Це була помилка, не повторюйте за мною :)

Для останньої домашки з нодою мені не вистачило декількох хвилин щоб засабмітити роботу вчасно, тому в той самий вечір (чи то вже ніч) я вирішила написати в чат з проханням перевірити роботу, якщо це можливо. А на наступний ранок - повідомлення прочитано, але без відповіді. Етап мініпроекту для мене залишався залоченим, так як для того, щоб отримати до нього доступ, потрібно було вчасно здати три лекційні роботи. Не наважилась писати ще раз. Засмутилась, так як думала що цього року для мене академія завершилась. Але пару днів опісля - прийшов лист на пошту про успішне проходження даного етапу, я перевірила ЛМС - остання робота була перевірена і вогник надії про те що не все втрачено і в мене далі є можливість проходити академію поселився в мені знову.

Висновок - треба бути більш наполегливим, боротись за своє місце і не опускати руки з першої невдачі. Ніколи.

Під час наступного етапу академічних лекцій - температура в повітрі явно підвищилась ( і тут не про те, що було літо на вулиці). Кожне нове завдання - це була нова об’ємна тема. Багато матеріалу, мало часу. Кожен мій день проходив приблизно в однаковій послідовності: робота - академія - академія - робота - підготовка до іспитів - сон. Під час денних годин не завжди була можливісь виділити час на академію, тому приходилось сидіти по ночах, щоб встигнути все до дедлайну та здати роботу. Це було по-справжньому шалене літо. Проте варто зазначити - не кожна академічна тема була новим для мене матеріалом. Мабуть це мене і врятувало того літа. Щодо нового - це був редакс і докер. Дві теми з якими я не мала змоги попрактикуватись раніше. І якщо з редаксом я впоралась і здала роботу ( після дедлайну, але все ж добила її ), то з докером все було зовсім не гладко. Я намагалась починати все знову і знову, але заходила в глухий кут і не могла з цим впоратись.

На той момент я ще рідко (читай ніколи) не зверталась за допомогою до інших студентів чи менторів і намагалась виконати все самотужки

Це була ніч до ранкового дедлайну, перед цим було вже кілька недоспаних ночей, мозок відмовлявся працювати. І коли я після n-ої спроби знову отримала невдачу, я вирішила що мені пора відпочити і піти поспати. Пам’ятаю як зараз, що лягала з думками, що буду пробувати себе в наступній академії, краще підготуюсь і почну все заново. Одним словом, змирилась з тим що це фінальна історія в моїй літній академій 2022.

BREAKING NEWS - ДОМАШКА ПО ДОКЕРУ БУЛА ОПЦІОНАЛЬНОЮ

Кілька днів після завершення дедлайнів останніх завдань, раптом я отримую сповіщення що мене доєднали в guruhub_team канал в слаці академії. Що це за канал і що відбувається - я поняття не мала. Думка про те, що можливо я пройшла на етап проекту просто не вкладалась в мене в голові, так як я вже прийняла той факт, що окей, наступна академія - значить наступна академія. І коли я перевірила пошту, на якій був вже лист, що результати відбору готові - перейшла на ЛМС і побачила там повідомлення про успішне проходження попереднього етапу, я просто не могла в це повірити. В той момент емоції переповнювали мене. Пам’ятаю, як не змогла сидіти на одному місці, і почала намотувати кола по кімнаті. А як же невикнана домашка по докеру?

Як потім вияснилось, були дві групи завдань - обов’язкових до виконання та опціональних. І так, докер був опціональним. Не знаю, як я пропустила цю інформацію, але факт залишається фактом

В день, коли вже створили спільні канали в слаку, мав бути перший дзвінок-знайомство з командою, менторами і ознайомлення з базовою ідеєю майбутнього проекту. Для мене це було дуже хвилююче. Хотілось звісно справити хороше враження, тому я почала обдумувати, що б могла про себе цікавого розказати (спойлер - під час дзвінку все раніше надумане вилетіло з голови, і почалась суцільна імпровізація. Та й завчасно до цього першого дзвінку не потрібно було підготовуватись, так як він проходив по плану коучів і був чітко структурований). Одразу на наступний день (а це була субота) в нас почалась робота над проектом. Так, у вихідні ніхто нікого не змушував приходити на дейліки чи виконувати завдання, але це було preferred. Попереду було багато тасок, багів, ще багів, тому сидіти без діла на вихідних було не варіантом.

Так як у пт (на інтро-дзвінку) ми отримали початкові рекваєрменти до проекту, я вирішила підготуватись до суботнього дейліку і підготувати по ньому список питань, які у мене виникали. Деякі з них стосувались бізнес-логіки, деякі - майбутньої архітектури бази даних. Як потім з’ясувалось, це справило хороше враження на моїх коучів, і вони ще перепитували чи я раптом не QA, дивлячись на кількість моїх запитань. Насправді це був великий крок із зони мого комфорту, так як я не любила озвучувати запитання, ще й на лайв-дзвінках, ще й при достатньо великій аудиторії. Навіть не те що не любила, а дуже боялась здатись нерозумною і слабкою. І академія допомогла мені у боротьбі з цим страхом.

З’ясувалось, що насправді люди цінують і поважають твої запитання, а не думають, що з тобою щось не так. Ці всі рамки були лише у твоїй голові.

З’ясувалось, що не знати чогось, перепитувати, просити допомоги - це нормально. Не потрібно намагатись робити вигляд що ти всезнайка і у всьому майстерно спеціалізуєшся. Кожен колись був на початку своєї кар’єри і стикався з такими ж самими проблемами.

З’ясувалось, що питання - це не ознака слабкості. Це прояв твоєї зацікавленості, можливість дізнатись відповідь, от і все.

Все, що здавалось складним до цього моменту - було насправді квіточками

Так от, 6 тижнів роботи над академічним проектом - якими вони для мене були? Точно не нудними. Було багато чого для мене нового, як з технічного боку, так і з організаційного. Кожного дня дейліки, щоденні письмові репорти про виконану роботу, перші демо для замовника, перші таски, відкриті пул реквести з безліччю коментарів. і найцікавіше - реалізація проекту з нуля.

84 і 126 коментів під пр - як вам такий результат ?) Це були мої перші завдання, які були доволі об’ємними, і було багато однотипних помилок в моєму розумінні структури проекту. Було багато зауважень стосовно неймінгів всього - файлів/папок/змінних/функцій. Але звісно, зауваження були не тільки про code smells, було багато реквестів відносно обраних мною підходів. Чесно кажучи, в той момент мені здавалось, що ці коментарі не завершаться ніколи. Було навіть певне розчарування в собі в такі моменти, бо ж здавалось що мій код не настільки поганий, щоб отримувати так багато зауважень. Особливо коли приходиш на дейліки, де кожен з студентів говорить чим він займався, і кожного разу розповідають про нові задачі (принаймні в той момент мені так здавалось), а ти вже тиждень працюєш над однією задачею і фіксиш коменти до неї. В такі моменти я починала порівнювати себе з іншими, а не із собою минулою, і це було помилкою. У нас усіх різні бекграунди знань, різний досвід, різної складності завдання, тому зважати на те наскільки швидко хтось закриває завдання було без сенсу.

Дивлячись на це зараз, я розумію, наскільки в той момент це було для мене насправді потрібно і важливо, отримати ті всі коментарі. Вдячна, що люди вказували мені на одні й ті самі помилки по кілька раз, щоб я точно засвоїла, як робити НЕ потрібно. Це дало мені змогу зрозуміти, як виглядає читабельний код, на що варто звертати увагу, думати наперед про можливі наслідки з обраної імплементації. І як наслідок, після такого досвіду я навчилась звертати увагу на усі ці моменти в пул реквестах інших студентів, а зараз і своїх колег. Технічний ріст, який зі мною відбувся, можна було побачити вже і наприкінці академічного проекту. Написаний мною код отримував небагато зауважень, я писала більш вдумливо та акуратно, ставила менше запитань та швидше розуміла, що від мене вимагається у завданні.

Загалом перші 3 тижні видались для мене одними з найскладніших. Звісно, це не тільки через кілометрові пул реквести) В той час ще паралельно у мене була фул-тайм робота, яка займала багато часу і забирала багато сил і енергії. Відповідно через це - період безсонних ночей тут не закінчився. Я намагалась працювати над академічними тасками періодично під час робочого дня, але все ж розуміла що мені потрібно більше часу щоб розібратись з завданням, і приходилось сидіти по ночах. Я намагалась викладатись на всі 100%, щоб отримати позитивний фідбек від коучів, щоб показати своє бажання працювати і розвиватись. Але скільки б я часу не тратила під час цих трьох тижнів - цього було не достатньо. Я часто і скоро втомлювалась, так як тоді відпочинку справді бракувало, і в результаті отримувала оцінювання всередньому 3.7. Чи це мене засмучувало? Так. Чи я хотіла викладатись більше? Так, але я об’єктивно розуміла, що мені бракує ресурсу, бракує часу.

Останньою краплею став кінець 3 тижня, коли я зі всіх сил намагалась вкладатись в проект, а в результаті не отримала навіть 4 за свої старання і ось такий фідбек:

"Алін, нам здається, що якщо б ти витрачала більше часу на проект(ми знаємо, що ти сидиш і вночі, і всяке таке), але саме свої активні годині, ти би розвалила пів команди(в хорошому сенсі цього слова). Ми знаємо, що ти дуже сильна, але тебе щось відволікає. Рано або пізно, тобі потрібно буде зробити вибір - іти вперед чи назад. Вирішувати тільки тобі 🔴 🆚 🔵(відсилка до Матриці - там де Морфіус пропонує таблетки Нео - не наркотики)."

Влад Зубко, мій коуч

Можна рахувати це моїм особистим переломним моментом під час академії. Мені потрібно було розставити пріоритети в своєму житті і визначитись, чим надалі я хочу займатись. І відповідь не забарилась - я прагнула змін. Хотіла розвиватись і рости, більше проявляти себе і, врешті-решт, спробувати себе реалізувати у ролі фул-стек дева. Щоб реалізувати це бажання, мені звісно потрібно було набагато більше вільного часу, ніж зараз в мене було. Тому треба було приступати від бажань до дій. Перше рішення було очевидним - потрібно брати відпустку на минулій роботі. І аллилуя, це допомогло!

4 тиждень, з якого все почалось на максимум з моєї сторони, без відволікаючих факторів. Я приділяла весь свій час академії, брала об’ємні задачі, була активною в чатах, знаходила потенційні проблеми в нашій майбутній апці. Звісно, цей ‘стрибок’ був помічений і оцінений. В результаті, отримати такий позитивний і такий омріяний мною фідбек було просто ложкою меду. Я зрозуміла наскільки мені було цікаво під час цього тижня, тому зупинятись у набраних обертах точно не входило в мої плани. І наступна зупинка - оффер від BS.

"Ну що, Аліна, бачимо що ти обрала правильну таблетку (від Морфіуса - не наркотики). Результат - вогонь, продовжуй в тому ж дусі. Нам дуже приємно з тобою працювати. Некст курс - дивитись білье пул реквестів ( і, звісно, не зупинятися). Надіємось, натяк зрозумілий."

Влад Зубко, мій коуч

Омріяний оффер від Binary Studio

На 5 тижні академії мені написав Talent Sourcer з пропозицією запланувати спільний міт, а після - була технічна співбесіда. Я могла б сказати, що дуже хвилювалась перед розмовою, але все було не так. На той момент, я взагалі не здогадувалась що це буде моє перше технічне. Пам’ятаю, як вирішила запитати мого коуча, чи мені потрібно якось готуватись до цього дзвінка, і мені відповіли - “Та ні. Просто розслабся і отримуй задоволення”. По правді, я дуже перехвилювалась під час самої розмови, і здавалось, що все, що я знала і робила раніше - просто почало вилітати з голови. Після завершення, я була розчарована в собі, і відчувала, що це був мій особистий провал. Але насправді, все було не так погано, як я собі встигла уявити (великий спойлер - я отримала оффер на співпрацю). Так, я не відповіла на усі запитання, але я зрозуміла куди мені потрібно рухатись і що потрібно покращувати. Чомусь в такі не зовсім вдалі моменти - забуваються всі власні досягнення і позитивні сторони. Тому, як нагадування мені і всім хто на початку цієї стежки - daily reminder:

• Тебе будуть оцінювати не лише по одному випробуванні - будь то тех. інтерв’ю/демонстрація роботи/чи закритий тікет. Абсолютно кожен твій день і вибір має значення.

• Твої social skills відіграють велику роль, і потрібно це враховувати. Звісно, дуже класно і прикольно коли ти - супер скіловий дев. Але якщо у тебе великі гепи у комунікації з іншими людьми - то наврядчи хтось захоче працювати разом з тобою в команді.

• Після академії зазвичай шукають людей на позицію junior. Ніхто і не очікує, що ти будеш у всьому майстерно розбиратись.

Коли мені прийшов позитивний фідбек, і пропозиція доєднатись до команди - я була водночас дуже схвильована і рада. Настав саме той момент, якого я прагнула. Момент, який змінить моє теперішнє життя, який наповнить його новими людьми і новими емоціями. І я була готова до цього як ніколи раніше. Приємною новиною стало те, що я доєднаюсь до проекту, на якому зараз працюють всі мої коучі - Влад, Паша та Андрій. На той момент я вже встигла подружитись з ними і знайти спільну мову. Як з’ясувалось, під час академії вони шукали в свою команду нового сильного гравця, на якого зможуть покластись, і як потім озвучували - “колективно піти у відпусту, і залишити робочий процес без хвилювання”. Тоді я ще думала, що в моїй майбутній технічній команді одні досвідчені ініціативні хлопці ( це виявилось не так ), з кількома роками досвіду, з якими я буду відчувати себе недостатньо сильною чи обізнаною в технічних речах. Відповідно, у мене почались внутрішні сумніви, чи я справді та, хто їм потрібен, і чи зможу виправдати їхні очікування.

Онбординг - як це було?

3 жовтня був мій перший робочий день, з якого почався мій онбординг. Все проходило дуже плавно, з розумінням. Мене підтримували і намагались допомогти. З моєї ж сторони - я намагалась чим пошвидше стати частиною цієї команди і бути корисною на всі 100%. Робота над комерційним проектом і над академічним - мали однаковий організаційний флоу. Кожного дня - дейліки, репорти про прогрес над фічами, щотижневі демо-коли з замовником.

Найскладнішим завданням для мене в той момент мабуть було розібратись вже в написаному проекті. Порівнюючи з академічним досвідом, де ви все пишите з 0, і розбираєте step by step, тут - вже велика частина пророблена, так як проект існував вже два роки. Ну і звісно реальний досвід демонстрації своєї роботи. Спочатку було багато хвилювань, що я не зможу зрозуміти питання замовника, чи не зможу коректно висловити свої думки, чи не буду знати на щось відповіді. Але з часом, ці побоювання все менше і менше стали турбувати мене, і зараз я спокійно відношусь до демо-колів.

Одного разу мені дали хорошу пораду, що презентація своєї роботи - це не про вроджений талант, а про прокачаний скіл. І якщо ти відчуваєш певні страхи чи недостатки - то існує єдиний шлях його прокачати - на реальній практиці. І можливо перша спроба і буде не зовсім вдалою. Але 100-го (обов’язково вдалого) разу не буває без першого.

Загалом, мій онбординг згадується для мене дуже теплими спогадами. Я намагалась приїжджати до Львова якнайчастіше, бачилась з своїми тіммейтами, відчувала себе частиною команди, і це було прекрасно.

Зміни на робочому проекті

Під кінець 22 року, в моїй команді почали відбуватись певні форматування. Спочатку одна з моїх колег перейшла на парт-тайм роботу, а далі вирішила присвятити більше часу навчанню і звільнилась. Далі, інша колега, зважаючи на рішення замовника та компанії, покинула нас. В результаті, технічна команда мого проекту почала складатись з трьох моїх менторів та мене. Чи це мене хвилювало? Частково, так. Чи відчувала я дискомфорт перебуваючи у чоловічій тех команді? Спочатку так, далі ні. Зараз розумію, що дарма я накручувала себе на початку.

В той момент я почала порівнювати себе з моїми колегами, і розуміла що вони на голову вищі від мене. Почали приходити думки, що можливо з такою подальшою тенденцією - я можу стати наступною на звільнення. Але про таке навіть не йшлося, це були лише якісь власні хвилювання. Мені подобався ( і подобається зараз ) проект і люди, з якими я працюю, тому втрачати таку можливість мені б не хотілось.

З часом впевненості в собі прибавилось. Я почала отримувати позитивні фідбеки від колег і від сторони замовника. На одній з розмов із тех-лідом команди, мені ще раз нагадали, що мені не потрібно порівнювати свій ріст до росту інших своїх колег, в яких набагато більший досвід за плечима. Але водночас і не треба боятись висловлювати свої думки, аби бути частиною команди. Важливо - бути всім на одній хвилі, озвучувати свої запитання/хвилювання і не стояти на місці.

Ось і все :)

Ви наприкінці моєї невеликої розповіді про початок мого особистого шляху. Можливо, хтось знайде себе у частинах цієї історії. Можливо - замотивується почати свою власну. У любому випадку, я сподіваюсь, що вам було все ж цікаво (і моментами навіть весело) читати моє бачення пройдених ситуацій та винесення з них уроків. Далі - більше і краще <3 І пам’ятайте:

Все, що є у вашому житті, це лише те, на що ви змогли наважитись <3