Переїзд за тисячу кілометрів: як це було. Історія випускника Академії

Зустрічайте…

Привіт. Звати мене Олег, родом з невеликого села поряд з Новою Каховкою, Херсонської області, навчаюся у Харківському Авіаційному Інституті. На даний момент я працюю з Binary Studio вже майже півтора роки. Для цього мені довелося переїхати з Харкова до Львова. А тому з’явилося бажання розповісти трохи про:

  • ціль, заради якої переїхав, і те, з чим я зіткнувся під час переїзду;
  • віддалене навчання;
  • життя в іншому місті – де мешкаю, як розважаюсь та відпочиваю, чи дороге життя у Львові;
  • як підтримую зв’язок з рідними.

Мета і стадії переїзду

Все почалося з Академії. Почув про неї, вирішив спробувати, два роки минуло – от я і сам пишу статті для допомоги академістам. На момент Академії (то був третій курс університету) я навчався і проживав у Харкові. Метою було знайти місце, де можна використовувати здобуті знання. У разі дуже вдалого завершення Академії - я маю на увазі отримання офера від Binary Studio - треба було думати, як перевезти все, що мав, до іншого міста за тисячу кілометрів. Не дуже велике бажання було змінювати місце проживання не довчившись, та доля вирішила інакше.

Спочатку ідея переїзду була лише одним із багатьох варіантів, які чекали на мене після завершення Академії. Та я все ж мав деякі думки щодо цього. Мене нічого не тримало:

  • навчання в інституті не стримує мене у досягненні цілей;
  • рідні у будь-якому разі далеко (приблизно за 1000 кілометрів);
  • щодо особистого фронту – моя мадам вчилася у Дніпрі, тож все одно ми були на відстані.

Впродовж перших кількох місяців після закінчення Академії я не мав бажання вчитися: то був дійсно «хардкор», але як після спортзалу – приємний біль, бо ти прогресуєш. Тож я вирушив додому, на заслужений відпочинок. За деякий час зі мною зв’язався представник Binary Studio, і мене нарешті запросили до компанії. Моя реакція була доволі стриманою, бо я вже морально був готовий у разі «оферу» брати валізи і вирушати у подорож.

Насправді, сам переїзд практично не викликав труднощів: речі мої вже були упаковані, їх залишалось тільки віднести до найближчого відділення Нової Пошти і відправити за місцем призначення. Тож за місяць після початку моєї незапланованої відпустки я придбав квиток до Львова. Зі знайомим з Харкова домовився про допомогу з відправленням мого барахла у відповідний час і ще за кілька тижнів сам вирушив до Львова.

Отже, перелік основних пунктів, які я виконав до переїзду й дуже цьому радий:

  • домовився про віддалене контактування з університетом і закриття сесії за декілька днів з моєю присутністю;
  • запакував речі заздалегідь. Єдине, чого я не зробив, - не відсортував, що мав, тож довелося частину речей вже тут просто віддати на благодійність;
  • відпочив вдосталь. Це дійсно було необхідно, жодного разу не пожалкував про те.

Побут і життя у місті

Перед тим, як потрапити до Львова, мене найбільше хвилювало питання житла. Знайомих чи рідних, які б допомогли з цим, у мене немає. А наскільки я знаю, орендувати житло - це одна з основних проблем, з якою стикаються, переїжджаючи до іншого міста. Але з’ясувалося, що компанія надає житло, якщо ти маєш у тому потребу. Отже, тільки-но я приїхав до міста, мене зустріли і розповіли, як, де і скільки я буду орендувати квартиру з допомогою компанії. Тож деякий час я мав можливість адаптуватися до міста, до клімату, до оточуючих та не думати про побутові питання. Я вважаю такий підхід до випускників Академії великим плюсом, адже життя у великому, мабуть, незнайомому місті перший час може лякати. А тому допомога у такому питанні доволі важлива, на мій погляд, бо я мав час, щоб звикнути до життя у іншому середовищі.

Трохи освоївшись у Львові, треба було шукати місця для відпочинку і розваг. Більш того, для підтримки своєї форми і просто для задоволення, я вважаю необхідним займатися активними видами спорту. Тож серед того, що я тут практикував, можу виділити великий та малий теніс, футбол та волейбол. Також я відвідав декілька розважальних центрів, багато кафе, ресторанів, цікавих закладів, кожен зі своєю неповторною атмосферою. Карпати відносно недалеко, можна їздити і відпочивати досхочу. Загалом, місто доволі різнобарвне і захоплююче.

Через рік моя дівчина переїхала до мене і довелося з’їжджати і орендувати квартиру вже самотужки. Я, чесно кажучи, злякався, що грошей не вистачить зовсім. Та не скажу, що місто здалося мені дорогим з точки зору вартості проживання. Все доволі відносно, є дорого, а є доступно. Залежить від бажань.

Тож мене повністю влаштовував мій побут, єдине, що трохи хвилювало перший час, - це навчання.

Віддалене навчання

Перш за все, як я казав, я домовився про віддалене навчання. Мені лишалося довчитися останній курс бакалаврату, тож було б нерозумно кидати інститут на цьому етапі. За час навчання в мене склались гарні відносини з викладачами, куратором, іншими студентами моєї групи. Найбільше мені допомагала мій куратор, до якої я міг звернутися у більшості випадків. Якщо було щось дуже необхідно зробити під час навчання, я також міг попросити про допомогу тих, хто навчався разом зі мною та був у Харкові. Тож, коли я переїжджав, я майже не турбувався і був упевнений, що у будь-якому разі зможу завершити навчання, хоч і віддалено. До речі, найважливіше, що я зрозумів зі свого «експіріенсу», – завжди дбати про свої зв’язки і відносини, щоб не робив і де б не був.

Закінчивши четвертий курс, я зрозумів, що треба використовувати моє положення в уже знайомому університеті, щоб отримати диплом магістра. Тому я вступив на магістратуру, та вже на заочну форму. Так набагато простіше – все, через що треба турбуватись тепер, - це тільки сесія. Закриваю її в такий самий спосіб, тільки за допомогою вже колишнього куратора. Не шкодую, що почав і продовжую навчатися, диплом магістра, все ж таки, та й залишилося всього дві сесії.

Рідні на відстані

Я тут вже більше року і, враховуючи, що відстань до мого дому майже 1000 кілометрів, можу сказати, що все добре. Домівки можна дістатись, за бажанням, дуже швидко. А відсутність знайомих і рідних місць, які мені не байдужі, робить їх ще більш дорогоцінними і жаданими. Більш того, ми створюємо спогади, а тому неважливо, де я знаходжусь, важливо з ким і що роблю.

Загалом, мені достатньо тижня кожні півроку для відвідання рідної оселі, і цього тижня вистачає для того, щоб оновити спогади і почуття, які були колись, а інколи – і щоб з’явилося бажання повертатися до Львова.

У будь-якому разі, я знав, що починаю нове життя, і завжди будуть ті, за ким я буду сумувати. Я все ж людина, з почуттями, а тому сумувати – то є норма. Тож я і не хвилююсь про те, що я далеко від рідних. Я залишаюсь в межах все тої ж рідної країни і завжди можу відвідати тих, за ким сумую, і хто зробив мене тим, хто я є.

До чого прийшов

За останні 16 місяців я:

  • проїхав десь 13 000 кілометрів потягом і автобусом;
  • витратив приблизно 6500 гривень на дорогу;
  • був у дорозі близько 230 годин.

Все це тільки у межах переїзду та навчання. Разом з тим, я побував за кордоном: у Німеччині, Польщі та Угорщині, бачив як літні так і зимові Карпати, маю плани щодо наступних країн, які треба відвідати. Кожен день я маю можливість вчитися на досвіді багатьох людей, які мене оточують, і досягати того, що для мене справді важливо. І все це завдяки одній речі, що трапилася мені на шляху - Академії. Вона змінила дуже багато аспектів мого життя, і я дуже вдячний їй за це. На даний момент я маю гарний шанс озирнутися і побачити, скільки всього я здолав, та поміркувати про те, що ще я маю на меті підкорити, а тому я дуже задоволений тим, що все склалося саме так.